Постмодернізм

Твір на тему "Постмодернізм"

Постмодернізм – це тенденції, що проявилися в культурній практиці і самосвідомості Заходу протягом двох останніх десятиліть 20 століття. Його філософсько-естетичною основою являються ідеї французьких постструктуралістів та постфрейдистів. Сам термін виник у роки Першої світової війни у роботі Р. Панвіца «Криза європейської культури».

Як відомо, кожна нова течія відображала життя тогочасного суспільства, була його дзеркалом. На формування постмодернізму вплинули нещадні війни, революції та інші масштабні події, тому для даного напрямку характерне розчарування в ідеалах і цінностях. У постмодерністичних творах епоха постає втомленою і виснаженою, автори  постійно у пошуках нової раціональності, більш характерної для сучасних реалій. Письменники дивляться на все з іронією, суміщають трагедію і фарс, поєднують непоєднуване, застосовують різноманітні естетичні перетворення, але їхні твори не мають сталої ідеї. Найвидатніші представники постмодернізму ставлять собі за мету допомогти читачу зрозуміти текст, розкрити його та осмислити по-своєму, не нав’язуючи власної точки зору.

Розвиток технологій та їх загальнодоступність поставили під сумнів оригінальність творчості, чистоту мистецтва. Література постмодернізму вказує на всі погрішності нашого сьогодення: занепад суспільства духовно, його нехтування моральними цінностями та хаотичність життя.

Японський квітковий парк "Асікаґа"

Місце розташування: японська провінція Точіґі
Площа: охоплює приблизно 8,2 га
    Гордістю парку можна назвати гліцинію або ж інша її назва - вістерія (яп. Fuji)

     Гліцинія (від грецького γλυκός — солодкий), або вістерія (лат. Wistéria) — рід високих деревовидних в'юнких субтропічних рослин із сімейства Бобових, з великими китицями квітів, відноситься до ліанових. Широко використовується у ландшафтному дизайні.

     Квіти гліциніїї можуть бути різного кольору: фіолетові, пурпурні, білі, блакитні. За формою кожна квіточка нагадує метелика.

     У парку "Асікаґа" особливо багато блакитних, білих та рожевих гліциній, а також жовтого ракітника (яп. kingusari), котрий нагадує багато у чому гліцинію.
     Як правило, пік цвітіння припадає на початок травня, на два тижні пізніше, ніж у Токіо. Квіти у парку посаджені досить тісно, що створює гарні й химерні композиції.

     У парку є 100-річна гліцинія, також 160 гліциній, котрим приблизно по 60 років і 1500 азалій, яким більше ніж 60 років.

     Азалія (лат. Azaela) - загальна назва деяких красивоквітучих рослин з роду Рододендрон.
     Оскільки гліцинія це ліана, то вона любить обвиватись навколо опор. Цією самою опорою може слугувати інше дерево, альтанка, стіна будинку. Вона цвіте великими китицями, як вже згадуваось, і росповсюджує неповторний солодкий аромат. Він приваблює комах, особливо бджілок.
      Для столітніх гліциній у парку створено великий каркас, який призначений для підтримки "парасольки" з фіолетово-синіх квітів. Таких "стареньких бабусь" у парку чотири, відповідно й каркасів стільки ж.

   Існує також великий тунель з білої гліцинії, а тунелю з жовтого ракітника ще знадобиться не один рік аби дійсно бути схожим на тунель, а поки що він більше нагадує навіс.

     Якщо вас зацікавила гліцинія і у голові промайнула думка "от якби таке дерево побачити на яву" або ж "якби ж то воно могло рости біля мого будинку". Біля будинку не факт, що ростиме. Український клімат переважно не пристосований для повноцінного цвітіння та і взагалі проживання даної рослини. Але не засмучуйтесь. Існує техніка вирощування рослин - бонсай.

     Бонсай (яп. "вирощене в підносі") - мистецтво вирощування точної копії справжнього дерева у мініатюрі.

     Отже, ви без проблем зможете розмістити невеличку ліану-гліцинію прямо у своєму помешканні. На території нашої держави вже готове дерево-бонсай можна придбати в Криму.

Чи завжди сміливі мають щастя?

(за романом І.Багряного "Тигролови")

                Роман «Тигролови», котрий був написаний Іваном Багряним за чотирнадцять  днів, мав великий успіх і є відомим не лише в нашій країні, а й за її межами. Письменник не побоявся показати істинне обличчя тоталітарного режиму. Буквально з перших же рядків автор інтригує символічним образом дракона, який «вилетів з чорного пекла землі людоловів». Дракон – потяг, що перевозить в’язнів на каторжні роботи до Сибіру. Саме у цьому «ешелоні смерті» ми вперше зустрічаємось з головним героєм – Григорієм Многогрішним, правнуком відомого гетьмана Дем’яна Многогрішного, що у свій час боровся за незалежність України. Цим родинним зв’язком Багряний вказує на спадкоємність прагнення українців до власної свободи.

Життєве кредо головного героя – «Ліпше вмирати біжучи, ніж жити гниючи. Григорій, не роздумуючи, зістрибує находу з потягу, не знаючи, що на нього чекає. «99 шансів проти одного було за те, що від нього залишаться самі шматки, але стрибнув».

На противагу, як противника головному персонажу, автор ставить  майора Медвина. Він уособлює в собі сталінські погляди, тоталітарного ката, людолова. Григорій стає для нього маренням, що безжально переслідує за гріховні діяння, погляд Многогрішного закарбувався в пам’яті енкаведиста. Ті очі забрали у нього спокій і сон.

Життя Многогрішного схоже на криваву гру  в рулетку: ніколи не знаєш у який момент скінчиться твоє життя. Головний герой постійно йде на ризик. У різноманітних ситуаціях розкриваються різні якості його характеру. Твердо можна сказати, він є гордою, сильною духом, вольовою особистістю. Він постійно бореться за право на життя і щастя, й одержує перемогу.

Так, я погоджуюсь з думкою Івана Багряного, сміливі мають щастя, але не завжди. Дехто не доживає до моменту, коли справджується та мрія, за котру він так бореться. За ці століття померло багато людей, що боролися за волю нашої держави, але так і не побачили її незалежною. Хоча, можливо, зараз вони споглядають на нас з небес… Але не впевнена, що вони щасливі. Не за таку незалежність вони полягли.

Світ очима митців-модерністів

       Модернізм – умовна назва тенденцій розвитку мистецтва, течій, шкіл, діяльності окремих майстрів, які прагнули до оновлення художньої мови і вважали формальний експеримент основою своєї творчості. Відбулась переоцінка поглядів.

                Більшості модерністів була властива замкнутість у власному естетичному світі. Найяскравішим прикладом можна назвати Франца Кафку. Він був своїм серед чужих, чужим серед своїх. Його не сприймали, бо не розуміли. В подобі автор Грегора, з новели «Перевтілення», він втілив образ тогочасної людини: самотньої, відчуженої від світу, замкнутої в колі своєму світі.

Митці 20-х років 20 століття більше підіймали соціальні проблеми. Під впливом воєнних настроїв, що сколихнули півсвіту, модерністи дедалі частіше у своїх творах протестували проти війни та насильства, образи ліричних героїв були сповнені трагізму і суперечності.  З поезій, які ми розглядали на уроках, прикладом є «Зарізана голубка й водограй», вірш-каліграма, написаний французьким поетом Гійомом Апполінером. Фонтан символізує кров, що була пролита на війні, а зарізана голубка стала прототипом голубки Пікассо, яка й до сьогодні є символом миру. Слід також зазначити, що у своїй творчості Апполінер відмовився від використання розділових знаків. «Ритм і пауза вірша – оце і є справжня пунктуація» (Г.Апполінер).

У російській літературі розвиток модернізму мав свою досить напружену історію. Між учасниками літературних об’єднань часто відбувались суперечки, що створювало індивідуальність та оригінальність творчих мислень. Цей період творчості прийнято називати «срібною добою», що ототожнюється з «золотою» - епохою Пушкіна. Творчі діячі намагались узагальнити  надбання попередніх епох; було передчуття загибелі старого світу та виникнення нового. Як сказав Олександр Блок: «Все змінюється; ми стоїмо перед новим і всесвітнім».

Одним із найвідоміших напрямків модерністської літератури був акмеїзм, що виник як реакція на кризу символізму. Акмеїсти створили свою естетичну програму та своє уявлення про гармонію. У поезії вони звертались до потойбічного, до первісного сенсу матеріальних речей. З модерністських властивостей їм були характерні схильність до естетизму та поетизація людських почуттів. Серед представників даного напрямку хотілось би виділити Анну Ахматову. Її вірші захоплюють і причаровують, вони сповнені ніжності та складається враження ніби читаєш поетичний щоденник.

Модерністи доповнили історію літератури новими барвами, їхній вклад є безцінним. Вони дали змогу побачити світ по-іншому, з нового погляду.